Привіт! Мене звати Надія і мені пощастило бути мамою двох чудових дітей. Цей рік є дуже важливим для нашої родини, бо моя старша доня іде до першого класу. Я, як сучасна мама, почала готувати її до цієї події з моменту… її народження. Думаю, Ви розумієте, про що я)) Десятки книг про інноваційні теорії виховання, облаштування дитячої кімнати за методикою Монтессорі, розвиваючі заняття з 1,5 року, гімнастика з 3 років, малювання з 5 років, курси підготовки до школи… Нудьгувати дитині було ніколи)
Саме тому, добираючи школу для доньки, я хотіла продовжити обрану стратегію розвитку маленької особистості та прагнула побачити місце де моїй дитині нададуть можливість засвоїти справді важливі уміння і навички та розвинути ті риси характеру, які принесуть їй користь у дорослому житті за 15-20 років.
Перше, що прийшло мені на думку — звернути увагу на звичайну державну школу, до якої ми могли б потрапити за пропискою. Вся абсурдність ситуації полягає в тому, що, присвятивши навчанню вагомий відрізок свого власного життя, і, отримавши науковий ступінь кандидата наук, я не плекаю марних сподівань щодо рівня сучасної освіти в Україні.
Кожен раз коли я згадую навчання у власній школі мені на думки приходить лише…вислів давньоримського філософа Луція Анея Сенеки:
«Ми вчимося, нажаль, для школи, а не для життя»
Здається це, все, що можна сказати про українську модель освіти. Ми навчалися самі та навчаємо зараз наших дітей за методами навіть не успадкованими від СРСР, а ще залишеними з дореволюційних часів. Звучить не дуже оптимістично, правда? А знаєте, що ще вражає в цій ситуації? Що, у нашому суспільстві в цілому не існує запиту на проведення освітніх реформ. Перемагає кліше, що за радянських часів у нас була чудова освіта і головне не втратити того, що було: «Ми ж виросли і наче нормальні, любимо читати, багато знаємо, розуміємо та вміємо». Але по-перше, це найчастіше всупереч, а не завдяки системі, а по друге світ таки змінився і продовжує змінюватися прискореними темпами. Тому реформування освіти полягає не у створенні павутиння вимог та законів, тестів та іспитів, інструкцій та звітів навколо школи, а у відповіді на виклики сучасного світу і справжні інновації в ній.
Мені здається, що сучасна школа має готувати дитину до подальшого дорослого життя. Вона має забезпечити комфортні умови для формування цілого ряду навичок:
- навчити дитину самостійно вчитися та шукати відповіді.
- навчити дитину налагоджувати комунікативні зв’язки.
- допомогти освоїти вміння робити проекти, розподіляти ресурси та повноваження.
- розвинути креативність та творче мислення
Саме тому, я вирішила розширити горизонт свого пошуку і звернути увагу на приватні навчальні заклади і подивитися, що можуть запропонувати вони.Я намагалася знайти відповіді на питання: Чим альтернативні школи відрізняються від звичайних? Які переваги у приватних шкіл з державною ліцензією? Що таке «школа майбутнього»?
Моє наукове минуле ніколи не залишило мене у спокої, тому… провівши науковий пошук, зробивши детальний аналіз літературних джерел, отримавши зведені данні та ознайомившись з результати дослідження, я хочу поділитися цією інформацією з Вами, шановні читачі))
Першим, на що треба звернути увагу є той факт, що приватні школи в Україні успішно працюють вже десятки років. Наразі до них приєдналися альтернативні заклади освіти, які створюються здебільшого небайдужими батьками для своїх дітей. Їхньою особливістю є те, що вони є незалежними і автономними від держави в контексті фінансування та підтримки. Саме в таких школах не ставлять за мету отримання атестатів державного зразка, а створюють і продовжують розвивати зовсім відмінне освітнє середовище.
Приватні школи, які підтримують ці ідеї, але мають на меті оцінювати рівень знань дітей згідно державного стандарту — мають отримати ліцензію. Вони вимушені йти більш складними і витратним шляхом, бо мають витримувати всі санітарно-технічні, пожежні і методичні вимоги, які впроваджені в країні. Безумовно, це робить такі школи більш дорожчими, але й надає більше гарантій для батьків.
Варто зауважити, що кількість приватних, альтернативних, демократичних шкіл – невпинно зростає. Я вважаю, що це класно! Класно з тієї точки, зору що це створює конкуренцію ідей, напрямів, умов та формує якісний і багатогранний освітній простір.
Така різновекторність освіти дає можливість батькам та їхнім дітям відокремитись від байдужості, яку проявляє державна школа до індивідуальності учня; від відсутності поваги до дитини; від застарілих підходів; від невизнання креативності та творчого пошуку, а іноді і від психологічного пресингу та травмування.
Наприклад, в Києві є приватна школа «Смартіка», яка розташована у заповідній зоні і змогла вдало поєднати у своїй освітній системі відому на весь світ фінську модель освіти та ідеї нової української школи. Це безумовно цікава і багато в чому корисна модель для діток. Вона забезпечує можливість дітям більше рухатися і бувати на свіжому повітрі, додає свободи та прав, зменшує навантаження з домашніх завдань, створює побутовий комфорт та осучаснює простір.
Мені здається, що виглядає це дуже амбітно та захопливо, у порівнянні зі звичайною школою, в якій протягом 10-12 років шкільного життя робиться все можливе, щоб примушувати дитину робити те, що треба і що роблять всі. Натомість, ми з вами чудово розуміємо, що тільки захоплення та розуміння своїх цілей можуть спонукати дитину у майбутньому прагнути змінити суспільство і цей світ на краще…
На останок хочу сказати, що наша сім’я все ж таки зупинила свій вибір на приватній школі. Це зумовлено моїм чітким переконанням у те, щощо так, як довга подорож починається з першого кроку, так і амбітні цілі можуть брати свій початок в початковій школі (наприклад, такій як школа «Смартіка»). За таких умов, правильний вибір і розумний старт призведе до майбутніх успіхів кожної окремої дитини і всього суспільства в цілому.
