Заздрість – одна із рідких якостей, яка однаково може зіпсувати життя, або ж, стати потужним стимулом для самовдосконалення. Головне – володіти нею. На жаль, діти страждають від неї не менше дорослих. Тому, перш за все, саме від поведінки батьків залежить, як саме почуття заздрості відіб’ється на житті дитини.
Поширена думка психологів, що заздрість – неприродна для людини, тому що незакладена біологічно. Здається, що викликані агресія та смуток, зароджуються, самі по собі, у відповідь на відмову в отриманні того, що є в іншого, але це не так. Процес порівняння, обдумування, злості на інших, незадоволення собою починається в дитинстві, в якому батьки відіграють не останню роль. Звичайно, відбувається це непомітно, саме по собі, попри розмови про неприйнятність заздрощів. Але, якщо ж їй вийшло заснуватись в свідомості дитини – це надовго. Далі будуть змінюватися лише предмети заздрощів, а процес реагування зостанеться практично такий самий.
Напевно, у всіх траплялись випадки, коли малечі сподобалась якась іграшка, вона просто підходить та бере її. Це абсолютно природне бажання дитини, й при цьому, вона не розраховує на непорозуміння людей, яким належить ця річ. Найчастіше, в таких випадках, малюку відмовляють, причому не відволікають його увагу на щось інше, не пропонують відповідну заміну. Ще гірше, коли батьки підкреслюють, що ця річ корисна та потрібна, але дитина її не заслужила (такі вирази можуть по різному бути сформовані, але суть залишається однаковою). Не важко припустити, що у малечі сформується загалом послідовне припущення, що вона не достатньо хороша (що з нею, щось не так).
Також важко сприймається порівняння з ровесниками (ясно, що не на користь своєї дитини). Наприклад: «Поглянь, який хлопчик слухняний (вихований), а ти…»; «Оленка розумніша за тебе…»; «Який гарний малюнок у Віки..»… і т. д.. Такі невинні фрази дуже стрімко змушують жити споглядаючи на інших, заздрісно порівнюючи себе з ними, створюючи спонтанні змагання (часто односторонні, тому що інший може, навіть, не здогадуватись про наміри й стан опонента). Й таким чином батьки знову дають привід малюку відчути себе нелюбимим ними.
Не менш важливу роль в пробудженні заздрощів відіграють розмови дорослих, коли вони пліткують про знайомих, порівнюють їх з собою, і не важливо в якій формі. Адже злорадість та заздрість – однакові.
Зазвичай, заздрісник – людина із завищеною або заниженою самооцінкою, та з загальною емоційною незадоволеністю, які виникають внаслідок недостачі батьківської любові, турботи, та підтримки.
Ясно, що дитина не в змозі вияснити, що саме їй не вистачає, та попросити у батьків турботи чи щось інше. Відволікаючись на іграшки, малюк, в такому випадку, ніби, знаходить рятунок від браку уваги, а в іншому – створюється таке сприйняття: була б у мене така річ, я був би щасливішим. Тому часто матеріальне стає ознакою турботи та любові. Також, у дітей із заниженою самооцінкою розповсюджена потреба в самоствердженні коштом інших, адже для них потрібно скидати кудись весь той негатив та невпевненість. Проте задоволення від цього швидкоплинне, і з’являється потреба знову вчиняти якісь дії.
Для того, щоб не уможливити розвиток у малечі «заздрісника», в першу чергу не можна зрівнювати власну дитину з іншими. Навпаки, потрібно підтримувати її у всіх починаннях і невдачах. Не варто суворо контролювати кожен крок, а краще дати можливість малюку самому розпоряджатись, хоч незначущими, але своїми власними речами. Трапляються такі ситуації, коли дитина обмінюється власною дорогою іграшкою на якусь просту, звичайно, у мами буде велике невдоволення, коли про це дізнається, й таким чином малечі дадуть ясно зрозуміти, що це, насправді, ніяка не її власність, хоч і подарували їй. Тоді у чада виникає розуміння того, що він насправді нічим не володіє та повністю належить батькам, без жодної автономії та шансу самовираження. Також, помилково думають, що купляючи всі речі та виконуючи забаганки, у маляти не виникне заздрощів, адже він матиме все. Проте, це більш схоже на «відкупні» дитині, пропонуючи щедрі подарунки замість любові, не розбираючись в справжніх бажаннях та потребах малюка. Зрозуміло, що таке відношення ні до чого хорошого не призведе.
Тож як, все-таки, навчитись керувати заздрощами? Для початку потрібно підкоректувати відносини в родині та намагатись приділяти більше уваги, турботи й тепла дитині. А надалі діяти по мірі виникнення проблем. І, якщо, батьки бачать, що малюк просить, щось матеріальне й це не просто його забаганка, а справді важливо, то чого б і не придбати це?
Проте, якщо ви в магазині, і дитина вимагає, аби їй щось придбали, спокійно та врівноважено поясніть доцільність покупки, або чому ця покупка неможлива, при цьому наводячи суттєві аргументи й не принижуючи її, як особистість.
Щодо заздрощів до нематеріального (чи то зовнішність, чи успіхи інших) – частенько стають стимулом для самовдосконалення, важкої роботи над собою, як у дорослих так і у діток. В таких випадках ясно зрозуміло над чим треба попрацювати. Й досягаючи кінцевої мети, людина вчиться не боятися труднощів в поставлених цілях, навчається жити без таких необхідних раніше речей та ілюзій, і вчиться щиро радіти досягненням інших.
Тому, без сумніву, не можна удавати, ніби проблеми не існує. Якщо з’явилися ознаки заздрощів – необхідно починати роботу над проблемами дитини об’єднавши зусилля. Адже варіантів їх вирішення безліч, а який допоможе малюку вирішують батьки, які повинні бути дуже уважними до свого чада.
Киналь Наталія адміністратор філії СЦ «Азбука для Родителей».
Читайте также:
