Турбота про своєчасне формування мовлення у дитини — це основна умова успішного навчання в школі. Адже через мовлення розвивається мислення, та й свої думки ми висловлюємо за допомогою слова.
Будь-яка затримка в розвитку мовлення (погане розуміння того, що говорять оточуючі, бідний словниковий запас) ускладнює спілкування дитини з дорослими, і з дітьми; і навіть виключає її з дитячих ігор. Такі діти не можуть вловити суті гри, не розуміють запропоновані вимоги. З цими дітьми дуже складно спілкуватися і вихователям у дитячому садку, і вдома батькам. Як правило, такі малюки вперті, дратівливі, багато плачуть і їх буває важко заспокоїти. Діти завжди говорять тією мовою, якою розмовляють їхні батьки. Але мовленнєві звуки не просто механічно повторюються дитиною, а висловлюють і відображають її власні враження, її дії, її відносини, завдяки чому вони стають власними словами маленької людини, а не дитячими копіями слів дорослих.
Тому, намагаючись допомогти своїй дитині швидше і краще заговорити, батькам не тільки треба дбати про правильну вимову слів малюком, але і, перш за все, прагнути до того, щоб дитина активно сприймала світ, самостійно діяла в ньому і висловлювала свої, саме свої, враження за допомогою мовлення.
Нижче наведено кілька прийомів, спрямованих на розвиток мовлення, які можна використовувати при заняттях з дітьми у віці від 1 року до 3 років. Всі вони засновані на включенні мовлення дитини в її дії, спілкування з дорослим і сприйняття різноманітних вражень.
Спільне розглядання предметів.
Дорослий разом з дитиною спостерігає за яким-небудь об’єктом — живим або іграшковим, при цьому дорослий виразно розповідає про те, що бачить дитина. Наприклад: «Дивись, яка киця, які в неї лапки, який хвостик! Погладь кицю, яка в неї м’яка шубка. Давай її покличемо: «Киця, киця, йди сюди»». або: «Дивись, яка машинка! У неї коліщатка, он які дверцята, віконця, вона може ось як їздити по столу… Поїхала машинка, давай скажемо разом – поїхала машинка» та ін.
Читання забавлянок.
Дорослий багаторазово повторює малюкові простенький віршик чи забавлянку («Ладушки», «Сороку-ворону», дитячі вірші А. Барто, «Курочку- Рябу «і т.д.). Коли текст вже досить добре знайомий дитині, можна робити в кінці кожного рядки паузу, щоб спонукати дитину до промовляння відсутніх слів. Наприклад: «Я люблю свою … конячку «. Або:» Жили-були дід … і баба «. Так виходить своєрідний діалог, в якому дитина «підказує» дорослому потрібні слова. Зазвичай таке домовляння відсутніх слів приносить малюкові велике задоволення.
Розгляд картинок.
Дорослий разом з дитиною розглядає картинки, на яких зображені знайомі персонажі і ситуації. «Це хто? – Запитує дорослий. — А це хто? Що він робить?», «А де пташка?», «Покажи дерево»… Якщо дитина мовчить, можна підказати відповідь, але після цього все ж домогтися, щоб малюк відповів сам, дивлячись на ту ж картинку.
Доручення.
Дорослий просить дитину щось знайти, принести, або показати. Складність такого доручення залежить від рівня розвитку мовлення дитини — як пасивного, так і активного. Доручення дорослого має бути зрозумілим і доступним дитині. І в той же час для його виконання від малюка потрібна певна зосередженість, воно не повинно виконуватися механічно. Найбільш просте прохання – принести іграшку. З таким дорученням справляються вже більшість однорічних дітей. Більш складне доручення — знайти і принести іграшку, що знаходиться спочатку серед двох, потім трьох і більше предметів. Малюка у віці старше 2 років дорослий вже може попросити знайти не один, а два предмети: «Принеси спочатку ведмедика, а потім м’ячик». Так, поступово ускладнюючи доручення, дитину привчають регулювати свої дії словом.
Ірина Головіна, педагог мережі сімейних центрів «Азбука для батьків».