Продовжуємо знайомство із шляхами впливу на процес формування меж у дитини, які пропонують видатні психологи Генрі Клауд та Джон Таунсенд. Нагадую, що перший — це навчання.
Сьогодні розглянемо другий шлях – особистий приклад. Спочатку дитині необхідна щира турбота і безумовна любов, потім – зразок поведінки та моральності самих батьків. І тільки після цього словами можна називати ті вчинки, які робимо самі.
Діти спостерігають за вами і вчаться у вас того, як ви використовуєте межі у повсякденному житті. Діти бачать як ви спілкуєтеся із ними і з чоловіком (дружиною), спостерігають за вашим відношенням до роботи. І вони наслідують як хороше, так і погане. Дітлахи поважають дорослих людей, які є сильними і прагнуть бути такими ж, як і вони. Син може вдягнути щось із речей батька, а донька прагне скористатися косметикою мами, подібно із ролями – діти наслідують поведінку дорослих. Саме тому навчити малюка границь легше на власному прикладі. Діти звертають увагу в першу чергу на дії, і дуже швидко помічають лицемірство.
Приклад: поет Думбадзе в поемі «Я бачу сонце» згадує «Справжнім інтелігентом я вважаю свого безграмотного дідуся, який завжди вставав, коли в кімнату заходила жінка і біг назустріч дитині, що плакала». Це інтелігентний чоловік, його вчинки свідчили про великодушність. І саме така поведінка врізалася в пам’ять дитини, та супроводжувала онука усе життя, була зразком справжньої людяності.
Тому дуже важливо щоби слова дорослих відповідали діям. Бо коли батьки порушують обіцянки, то хіба діти будуть дотримуватися обіцяного? Якщо нащадки побачили неповагу родичів один до одного, то як їм навчитися поважати людей?..
Приклад дорослих, це те, що є перед очами дитини постійно. Малюки зазвичай думають, що всі вчинки батьків є правильні. Найкращий приклад – універсальні правила для сім’ї: ніхто не повинен перебивати іншого (навіть коли батькам здається що мають сказати щось набагато важливіше, ніж чадо). Тож коли у сім’ї спільне правило для усіх, і кожен може висловити те, що йому не сподобалося у поведінці іншого, то дитина бачитиме приклад взаємоповаги. Приклад: маленька дівчинка може спокійно сказати: «Мама, ти ж мені обіцяла, що ми підемо на прогулянку» і матір без докорів відповідає: «Так доню, вибач я забула», то дитина засвоїть: повагу, уміння визнавати свою помилку та вибачатися.
Дотримування установлених правил – невід’ємна частина поведінки зрілої дорослої особи. Потреба дитини належати світу дорослих сильніше потреби бути хорошим. І коли встановлені в сім’ї границі допомагають їй належати до цього світу, вона наслідуватиме їх. А коли все буде навпаки: приналежність до світу дорослих лише шляхом ламання границь, то дитина їх буде порушувати.
У більшості випадків рішучим є приклад батьків.
Продовження про третій шлях вже згодом.
Марія Сохацька, педагог мережі сімейних центрів «Азбука для батьків».
