Чи часто ви з таким стикалися, коли домовилися з дитиною, що він що-небудь зробить або, навпаки, більше не буде робити, а потім всупереч всім очікуванням вона поводиться так, як ніби цієї домовленості ніколи й не існувало.
Ви турбуєтеся, ображаєтеся, починаєте лаятися: «Чому ти знову це зробив? Ми ж вже обговорювали …»
Дитина теж засмучується, що підвела вас. Обіцяє, що більше так робити не буде. Вона виглядає неймовірно переконливою, але наступного разу все повторюється.
Виникає питання, чому так відбувається і чи можна з цим щось робити?
Існує спокуса розглядати дитину, як «недо … дорослого», як ніби відмінності між нею і дорослими кількісні (наприклад, менше досвіду, менше розвинена пам’ять, менше обсяг уваги). Але психічно дорослі та діти сильно відрізняються якісно. Дитина сприймає світ іншим мозком. Її сприйняття і мислення працюють по-іншому.
ПОДИВИМОСЯ НА СИТУАЦІЮ ОЧИМА ДИТИНИ
Сцена 1
Мама попросила, наприклад, прибрати речі в кімнаті перед її приходом. Дитина погоджується і говорить щось на кшталт «угу …». Але чи означає це «угу …», що дитина особистісно прийняла завдання і реально збирається його виконати згідно з домовленостями?
Сцена 2
Дитина згадує, що через годину подруга мами відведе її в музичну школу або до репетитора, або ще куди-небудь, а у нього все ще не виконано домашнє завдання (!). Або, можливо, дитина обіцяла хлопцям, що вийде зіграти у футбол проти сусіднього двору. Він відчуває відповідальність перед командою і біжить стрімголов по першому дзвінку.
Сцена 3
Чи прибрані речі в кімнаті до призначеного терміну? Скоріш за все — ні. Просто тому, що раніше існували наміри і внутрішні дитячі повинності просто «не дозволили» дитині цього зробити.
Сцена 4
Мама злиться, а, з іншого боку, щиро лякається, що дитина не може виконати навіть найпростіших зобов’язань. Сама дитина засмучена, що мама нею незадоволена і дуже хоче в майбутньому стати краще (але, швидше за все, поведеться також в аналогічних ситуаціях).
ЯКБИ…
Якби самосвідомість і відповідно поведінка дитини були більш «дорослими», замість «угу, я все зроблю …» дитина дала б ту відповідь, яка відбила би його реальні наміри і цілісне розуміння ситуації. Наприклад, дитина помітила б, що вона зможе виконати обіцянку тільки в одному випадку, якщо прибере речі прямо зараз. Або виявила, що, якщо вона виконає прохання, то вже ніяк не встигне із завданням.
Уявіть, ви б почули відповідь: «Мама, я не зможу, бо якщо займуся прибиранням зараз, то я не встигну із завданням».
Така відповідь вимагає достатньої хорошою рефлексії (усвідомлення себе) і сміливості (адже у відповідь можна почути справедливе «ти як смієш так мені відповідати, адже я стільки всього для тебе роблю!»). Наочним доказом низької рефлексії дітей є те, що вони дуже легко, рухомі щирим прагненням догодити батькам, дають обіцянки, які принципово неможливо виконати і які часто починаються зі слів «я завжди …» або «я більше ніколи …» та інші.
Когнітивно і емоційно набагато простіше сказати «угу», а потім не зробити, якщо «не вийде». Це більш ранній і архаїчний спосіб поведінки в конфліктній ситуації «я не хочу, але потрібно» (коли батько просить про те, що для самої дитини не є пріоритетом). І поки дитина не освоїть новий спосіб поводитися в подібних ситуаціях, вона буде користуватися цим, а низка сварок і взаємних образ продовжиться.
Як і чому можна навчитися дитині?
Дитину можна навчити тому, щоб він відповідально ставився до того, що говорить і тримала своє слово. Тобто лаяти дитину не за те, що «він сьогодні не прибрав речі», а за те, що він обіцяв і не зробив. Тоді дитина почне вчитися давати обіцянки і запитувати себе: «чи зможу я зробити це», «як мені цього досягти», «в чому сенс тих, чи інших вчинків».
Це важливо для психічного розвитку в цілому, не тільки для поліпшення відносин між дитиною та батьками. Це перший крок до того, щоб навчитися керувати своїм життям, а не просто реагувати на події навколо.
