Такий тихий, спокійний, ніжний і сонний сад. З того часу, як прийшла осінь, він став похмурим і потроху готується до сну. Листя вигоріло під палючим літнім сонцем і зараз лише де-не-де пробивається зелений відтінок. Воно ще задовго до цього щось передчувало.
Наразі, у цей сірий, похмурий день листяні барви стануть не просто згорілим клаптем, це буде живе втілення сонячного сяйва і тепла, яке, начебто, і зігріває, але разом з тим сповіщає – осінь поруч.
Листочки починають пахнути терпким осіннім присмаком. Вони злегка пробуджують печаль у душі, яка досі спала, але зараз прокинеться, і ця печаль створить нові настрої в серці до нових думок, пожене прудкіше кров по жилах.
Садок радіє жовтуватим туманцем дозрілих грушок, і стільки їх багато, що гілля не витримує і хилиться додолу. А коли плоди починають опадати – явище нагадує рясний, жовто-багряний дощ. Деревця ще живі, але поволі кволішають. Можна вловити як садочок тьмяніє, поникає і серце переповнюється співчуттям. Сумним відлунням віддається в душі звук впалого додолу горішка і тихий політ останнього багряного листка.
Лежать, чекають своєї черги купи опалого листя, яке незабаром присипле перший сніг. Востаннє хочеться зануритись у ті безмежні океанські гори листя, вдихнути запах холодного осіннього повітря, полежати і помріяти. Адже наступна така нагода випаде аж наступного року.
Марія Васюта, педагог мережі сімейних центрів "Азбука для батьків".
