Вечір вдома.
Молодша донька вимагає від старшого брата допомогти встановити гру на комп’ютері. Їй — 5, йому — 12.
Він відвертається і йде. Дочка в гніві!
І раптом крик: «Мій живіт! У мене сильно, сильно, сильно болить живіт!». І починає бігати по кімнаті, скрутившись, притискаючи руки до живота.
– Чим тобі допомогти? Може, хочеш в туалет?
– Ні! Швидше погладь його!»
Сідаю, беру її на коліна, починаю гладити животик. Співаю спеціальну «лікувальну пісеньку»:
– У собачки болить, у коточка болить, а у нашої крихітки-красуні не болить…
– Ні! Не проходить! Ти не так співаєш! І руки в тебе мокрі і до живота прилипають! А-а-а-а! Мій живіт!
Взиваю до «внутрішньої мудрості». Заспокоююся, беру тонкий, ніжний плед, лягаю на диван з донечкою. Обіймаю її і тихо, заплющуюючи очі та повністю занурившись в дійство, повільно гладжу її животик…
– А чому він такий засмучений? Запитай у животика, що він хоче?
І тихо кладу ручку дочки на хворий живіт, накриваючи. Донька вирішує, що це відмінна гра. Задумливо закриває очі (копіює природно))) і через секунд 30 каже:
– Він не знає, чого хоче…
– Скажи йому, що ти його дуже любиш. Запитай ще раз, що він хоче…
– Він нічого не хоче. Просто він на Микиту розсердився.
– Подякуй йому, що він допоміг тобі посердитися на Микиту. Він молодець! Скажи йому, що вже ненамє за що гніватися на Микиту, ми зараз самі встановимо гру.
– Більше непотрібно боліти.
Дочка повторює за мною всі фрази. Вдумливо, повністю включившись в гру.
– І як тепер твій животик? Як він себе почуває?
– Трошки болить…
– Скажи йому, що ти його дуже любиш і завжди любитимеш.
Дочка вигадує своє особисте послання животику про вічну любов та подяку.
– Ну що він зараз говорить? — питаю.
– Він хоче йти грати на комп’ютері, – з хитрою усмішкою відповідає моя п’ятирічка.
– Ну, так тому і бути.
Це дуже простий механізм, він має складні назви в різних науках. У психотерапії, в гештальте, в психосоматиці, в гомеопатії. Але мета одна – налагодити контакт з власним тілом і собі дозволити не гасити, ту інформацію, яку несе в собі будь-який больовий симптом. Не так просто почути, що надсилає вам хворий орган. Але, прийнявши, полюбивши і подякувавши йому, ви пройдете більшу частину шляху до зцілення.
