Ставтеся до дітей так, як ви хотіли, щоб ставилися до Вас. При будь-якій негативній емоції у бік дитини, згадайте, за що ви її в позитивний момент, любите) Це всього лише вчинки, а погані слова у бік дитини можуть йому запам’ятатися на все життя, на відміну від його дитячих вчинків! Пам’ятайте, що діти у Вашій старості ставилися до Вас добре, не варто ображати їх у дитинстві!
Отже, спілкуючись з дітьми, не заважає частіше нагадувати собі:
- Перед вами діти.
- Вони поводяться як діти.
- Буває, їхня поведінка діє на нерви.
- Якщо я виконую свої батьківські обов’язки і люблю їх незважаючи на витівки та примхи, вони виправляться, подорослішавши.
- Якщо вони повинні догодити мені, щоб заслужити любов, якщо моя любов умовна, діти її не відчують. Тоді вони втрачають впевненість у собі й нездатні чітко оцінювати свої вчинки, отже, що неспроможні контролювати їх і поводитися більш зріло. Таким чином, відповідальність за їхню поведінку та розвиток лежить не тільки на них, а й на мені.
- Якщо перш, ніж заслужити любов, вони повинні стати такими, якими я хочу їх бачити, вони зневіряться в собі: скільки не намагайся, вимоги надто високі. А в результаті – невпевненість, тривожність, занижена самооцінка та озлобленість. Щоб цього не допустити, я завжди маю пам’ятати: відповідальність за їх розвиток – на мені.
- Якщо я люблю їх, незважаючи ні на що, вони спокійні, вони завжди зможуть контролювати свою поведінку і не піддаватися тривозі.
Звичайно, поведінка наших дітей залежить від віку. У тринадцять років син чи дочка поводяться інакше, ніж у сім. Іноді підліток здатний виявити справжню зрілість. І все ж таки пам’ятайте, перед вами не дорослий, тринадцятирічний багато в чому залишається дитиною. Якщо часом його реакція – це реакція дитини, виявіть терпіння, адже вона тільки вчиться, і вчимо її – МИ.