Коли малюк з’являється на світ, разом з ним народжуються любов і страх за його життя. Поки дитина маленька, мами перебувають у відносному спокої, адже малюк постійно перебуває під наглядом дорослих. Але дитина росте і недалеко той момент, коли вона повинна буде вміти сама подбати про свою безпеку. Адже захистити від життя неможливо, як і постійно перебувати поруч. Тому потрібно спробувати зменшити ризик, вчасно розповівши дитині про правила власної безпеки. Коли, в якому віці це краще зробити? Про це ми вирішили поговорити з педагогом, дитячим психологом та викладачем засад безпеки життєдіяльності однієї зі столичних шкіл Лідією Таранниковою.
– Багато мам знають: навіть малюк, який ще не вміє говорити, цілком здатний зрозуміти сенс таких слів як “впадеш”, “вдаришся”, “гаряче” і “буде боляче”. Досить кілька разів торкнутися гарячої каструлі, чашки або навіть праски (зрозуміло, під контролем дорослих), щоб малюк переконався: якщо мама каже, значить, справді існує небезпека. Та й до потенційно небезпечних предметів малюк почне ставитись з обережністю.
Хоча, звичайно ж, у такому віці піклуватися про безпеку малюка мають батьки. Статистика свідчить, що багато травм, у тому числі й несумісних із життям, діти отримували через безтурботність батьків. Залишені в доступному місці ліки (малюки складають своє уявлення про предмет лише після того, як спробують його «на зуб»), відкриті вікна, що стоїть на підлозі або на столі каструля з щойно закипілим компотом, ножиці, голки і ножі, що лежать на столі, незакриті розетки, що стоять на відстані протягнутої ручки дрібні іграшки та предмети…
Але саме в цьому віці можна починати навчати дитину правилам власної безпеки. Поки що, зрозуміло, на власному прикладі: не втикати голки в диван чи подушку, тримати гострі предмети небезпечним кінцем униз тощо. Сучасні діти дуже люблять техніку і багато хто вже в півторарічному віці вміє включати і вимикати електроприлади, у тому числі і прямо в мережу. Нехай вони бачать, як це робить мама, але для себе повинні засвоїти – з розетки може вдарити струмом, буде дуже боляче, тому діти самі прилади не включають. Причому не варто думати, що малюк вас не розуміє.
Мама одного мого учня розповідала, що коли тому було півтора-два роки, його постійно доводилося знімати з вікна, припиняти спроби включити в мережу телевізор або настільну лампу і так далі, але варто з’явитися на світ сестричці як дитина ніби подорослішала. Вже в два з половиною роки він ходив по квартирі і поважно повчав сестру: «у розетки дітям лізти не можна», «без мами діти на вікно не залазять». Так само зовсім маленькі діти засвоюють елементарні правила дорожнього руху — переходити дорогу тільки на зелене світло світлофора, міцно тримати дорослого за руку.
Як тільки дитина навчилася говорити, варто подбати про те, щоб вона запам’ятала своє ім’я та прізвище, а також домашню адресу. Навіть у тому випадку, якщо мама, як і раніше, не відпускає його гуляти самостійно. До речі, не зайве листок з такими даними постійно вкладати в кишеньку одягу малюка. На моїх очах стався випадок, який цілком міг закінчитись трагедією. Дитина котила коляску, а слідом за нею йшов тато. Несподівано молодик скрикнув і… провалився під землю. Добре, що тільки до пояса. Причина зрозуміла — десь підтікала труба, вода підмила ґрунт і коли на це місце настали з вагою 80—85 кг, утворився провал. А якби чоловік провалився не на півметра, а на три, та ще й отримав тяжку травму? Що було б з малюком, який ще не вмів говорити та не орієнтувався у дворі?
Словом, перше, що має з метою власної безпеки засвоїти дитина, це своє ім’я, прізвище, домашню адресу, а також телефони — домашню і робітники — батьків. Якщо малюк не полохливий, то десь з трьох років його можна залишати одного будинку, коли мамі, наприклад, потрібно «вискочити» в магазин. Для цього він повинен запам’ятати, що не можна нікому відчиняти двері і навіть підходити до них, якщо хтось дзвонить. Так само малюк повинен твердо засвоїти такі правила поведінки будинку: ніколи не вставати на підвіконня; не лагодити і не «вивчати» розетку; не бігати по квартирі із гострими предметами; а також не брати ліки з аптечки.
Коли дитина підросте і ви дозволите самостійно виходити з квартири, до них додасться ще одне – перед тим як вийти з квартири, потрібно подивитися в вічко і переконатися, що на сходовому майданчику нікого немає. Ці правила я рекомендую написати на аркуші паперу та повісити на стіні, для кращої засвоюваності можна разом із малюком їх проілюструвати. Звичайно, домогтися чіткого дотримання цих правил складно. Особливо, якщо той, хто дзвонить у двері, спокушає малюка жуйкою або каже, щото його послала мати. Тому краще не просто заборонити, а спробувати впливати на бажання малюка бути добрим. Сказати, наприклад, так: «Всі слухняні маленькі діти, якщо вони самі вдома, ніколи не відчиняють двері». Це має подіяти так само, як і прохання, скажімо, лягти спати: «Зараз усі маленькі діти лягають у ліжечка». Об’єднання на вербальному рівні з іншими дітьми («Гарні хлопчики не пускають у будинок чужих людей, не лізуть без попиту в аптечку, не включають самі відеомагнітофон тощо») допоможе уникнути небажаних наслідків і перетворити незнайому ситуацію на зрозумілу та приємну — на здійснення доброї справи.
Окрім правил поведінки, не зайве зміцнити на стіні номери телефонів екстрених служб (для зовсім маленьких – знову-таки в картинках): поліції, швидкої допомоги, пожежної охорони.
Якщо у вас тихий, безпечний і добре переглядається з вікна двір, то вже років у п’ять дитина може гуляти самостійно. Для цього він також повинен засвоїти певне зведення правил. Найголовніше з них – ніколи не розмовляти з незнайомими людьми. Причому треба пояснити, що сторонній — це той, кого дитина не знає, навіть якщо вона каже, що знає тебе. Тим більше, нікуди не варто ходити зі сторонніми, особливо якщо ті пропонують подарувати цукерку або іграшку. Малюк повинен зрозуміти, що такі подарунки лише прийом, щоб заманити його в пастку. Він не повинен сідати в чужу машину, навіть якщо усміхнений дядько просить лише потримати за кермо або натиснути на педаль. Якщо ж сторонній виявляє наполегливість і намагається доторкнутися до дитини, то вона має відразу ж починати кричати («Я вас не знаю!», «Не чіпайте мене!»), наробивши якнайбільше шуму.
Далі малюк повинен запам’ятати і ніколи не приносити додому незнайомі предмети – вони можуть бути небезпечні; побачивши собаку, не намагатися грати з нею, а спокійно пройти повз нього; не розпалювати багаття; не ходити в підвали та підземелля, де можуть ховатися бандити; не наступати на каналізаційні люки можна провалитися; не залазити на дерева, пожежні драбини та дахи; якщо хоче піти погуляти в сусіднє подвір’я, то повинен сказати про це мамі або будь-якому іншому дорослому (бабусі, татові), який зараз знаходиться вдома; не сідати в ліфт з незнайомими людьми – краще пройтися пішки сходами або почекати. Крім того, дитина не повинна виносити у двір дорогі речі та розповідати, які ще цінні речі є вдома, навіть якщо дуже хочеться похвалитися.
Бажано всі пункти правил підтверджувати дитині наочними прикладами або різними повчальними історіями типу «Один хлопчик вирішив залізти на пожежні сходи…» Словом, як тільки дитина підходить до чергового етапу освоєння нового простору, вона повинна засвоїти правила безпечної поведінки у цьому просторі.
Школяр уже цілком готовий до освоєння правил поведінки на вулиці, хоча, на мій погляд, першокласника, особливо якщо школа неблизька, краще водити в школу і забирати з неї дорослим. Але якщо такої можливості немає, то насамперед потрібно переконатися, що дитина добре знає маршрут, номер школи, клас, а також вміє попросити допомоги у дорослих. Не зайве порепетирувати це вдома. Діти нерідко дуже сором’язливі та бояться звернутися до дорослих. Крім того, дитина повинна знати, до кого саме можна звертатися за допомогою — до чоловіків у формі (військових, міліціонерів), мам з колясками, продавщиць з лотків.
Юний пішохід повинен знати правила дорожнього руху: на яке світло переходити дорогу; куди подивитися спочатку, а куди – дійшовши до середини дороги; знати призначення підземних та наземних переходів дороги; йти праворуч тротуару, подалі від проїжджої частини. Крім того, дитина повинна пам’ятати, що не варто скорочувати шлях, вирушаючи через будівництво, великий пустир, гай та інші глухі місця.
Якщо дістатися школи можна тільки за допомогою транспорту, то дитину потрібно навчити правилам поведінки в транспорті. Незайве спочатку написати йому на листочку можливі варіанти маршруту. При цьому краще не просто забороняти дитині робити те й те, а пояснювати чому. Наприклад, заступати за обмежувальну лінію на платформі метро не можна тому, що можна вдаритися об дзеркало на кабіні водія, або ж тулитися до дверей у вагоні не можна тому, що вони можуть раптово відкритися.
Коли дитина входить у підлітковий вік, приходить час розповісти їй про сексуальні стосунки та правила особистої безпеки. Також не зайве в цьому віці засвоїти правила поведінки при загрозі насильства. Стосується це не лише дівчаток, а й хлопчиків. Найголовніше правило – колишнє: ніколи не вступайте в бесіду з незнайомцем. Деякі “знавці” примудряються буквально за пару хвилин “заговорити” жертву до такого стану, що вона піде за ним куди завгодно. Особливо це стосується нестійкої психіки підлітка. Краще відразу сказати: «Вибачте, я поспішаю».Також не варто реагувати на прохання «передати ліки хворій старенькій з 21-ї квартири» або віддати записку «коханій дівчині з того будинку». Все це цілком може бути хитрою хитрощами.
Звичайно, не варто повертатися додому затемно, але якщо таке трапилося і на вулиці нікого немає, крім підозрілої особи, то спочатку потрібно спробувати втекти. Якщо людина продовжує переслідування, то треба спробувати створити якнайбільше шуму: розбити, наприклад, вітрину магазину чи скло в машині — спрацює сигналізація, і з’явиться або господар машини, або міліція. Просто кричати і кликати на допомогу безглуздо, це може ще більше розпалити злочинця. Взагалі ж, у більшості небезпечних ситуацій рятує парадоксальну поведінку, яка не є типовою для жертви.
Але насильство може зробити не тільки незнайома людина, і це добре повинні засвоїти дівчатка-підлітки, які часто провокують своїх однокласників занадто вільною поведінкою. Мама повинна пояснити, що не варто робити «аванси», на вечірках зі спиртним будувати з себе «бувалу жінку», намагатися не усамітнюватися з людиною, яка поводиться розв’язно.
Але головне, що б мені хотілося сказати, дитина повинна знати, що з кожного, навіть самого безвихідного становища, існує як мінімум один вихід. Щоб знайти його, треба не лякатися, а згадати, що з цього приводу говорила мама, і діяти холоднокровно.