Діти від 3 до 6 років часто не в змозі назвати свої почуття справжніми іменами. Але вони чітко можуть сказати що їм приємно, а що ні. Ось з цього можна і починати, щоб навчити дитину озвучувати свої почуття. Як правило, коли батьки забирають дитину із садочка, вони запитують про те, як пройшов день, що нового дитина дізналась. А як би було круто, якби крім цих запитань, батьки цікавились, як ПОЧУВАЛА себе дитина цього дня в садочку.
Що варто запитувати в дитини для розвитку емоційного інтелекту:
- що тебе лякає?
- що ти робиш коли боїшся?
- що приносить радість і почуття спокою?
- ти можеш мені показати тілом, як ти боїшся, сумуєш, радієш і злишся?
- де саме в тілі ти відчуваєш почуття страху, радості, злості (голова, ноги, груди, руки)?
Корисно разом з дитиною погратися в таку гру. Вибрати декілька журналів, які не шкода порізати. Вибрати звідти різні фото чи картинки, вирізати їх і згрупувати за певними видами емоцій. Наклеїти на плакат групками і підписати ці емоції. Таке завдання допоможе дитині краще аналізувати і зчитувати емоції інших людей під час спілкування, більше звертати увагу на міміку і мову тіла.
Моменти, коли ще варто говорити про почуття:
- прослуховування різної музики,
- перегляд дитячих фільмів,
- після читання оповідань чи казок,
- під час розгляду ілюстрацій і картин.
Можна погратися з дитиною в пантоміму. Написати на листочках різні почуття, витягувати їх по черзі і показувати один одному. Виграє той, хто правильно відгадає більшу кількість емоцій.
Часто негативні емоції дітей викликають певну поведінку, яка не дуже подобається батькам або дітей карають за таку поведінку. І тоді вони навчаються приховувати свої почуття або видавати одні почуття за інші. Це погано в першу чергу для дитини, бо не прожиті і не виражені емоції, можуть крім психологічного дискомфорту, впливати і на фізичний стан дитини. Головні болі, порушення сну, заікання та інше.
Потрібно просто навчити дитину безболісно виражати емоції і якщо потрібно, виводити їх в фізичні прояви, але без шкоди для себе і оточуючих людей. Коли ти злий чи сердитий на когось, ти можеш хотіти вдарити його, але цього не варто робити. Запропонуйте дитині порвати на дрібні шматочки папір, помалювати каляки-маляки, покричати, повіджиматись чи побоксувати, але не з людиною, а з тренувальною грушею, наприклад. Навчіть дитину не тримати емоції в собі, але виражати їх конструктивно. Це допоможе уникати конфліктів, дасть відчуття спокою, впевненості і допоможе краще розуміти і відчувати потреби інших людей.
Також варто пам’ятати, що в юному віці різкі переходи від злості до сміху не є показником легковажності дитини, а просто пов’язані з нюансами розвитку нервової системи у цьому віці.
Діти можуть досить інтенсивно реагувати як в серйозних ситуаціях, так і в досить простих (з вашої точки зору). Це нормально.
Пам’ятайте, якщо дитина відкрито не називає свої емоції, вона проявляє їх невербально. Будьте уважні до таких проявів, наприклад коли дитина починає гризти нігті чи стає занадто плаксивою.
Відвертість, увага, любов і прийняття різних емоцій і поведінки дитини – творить чудеса і допоможе вам пройти цей складний шлях і залишити довірливі стосунки з дитиною.