Мені дуже хотілося б розповісти про перебіг моєї вагітності. А починалося все з того, що 4 роки тому я народила синочка… і після пологів почалися проблеми, спочатку місячні затримувалися на кілька днів, потім на місяці. Довелося пройти курси лікування, а про другу дитину навіть не йшлося. Загалом, після безуспішного лікування мене послали в черговий раз на УЗД, там і виявили на правому яєчнику дермоїдну кісту, в клініці чомусь дуже дивувалися, що я взагалі змогла народити дитину. Після операції зайшов лікар і пояснив, що правий ведучий яєчник вирізали повністю, а лівий чистили і залишили шматочок, так, що добре, що маю одну дитину. Я звикла до думки, що має жити заради сина.
Ось минуло 2 роки … На роботі нудить, вдома нудить … прийшла в консультацію, лікар переконав у тому, що мовляв не з моїм щастям. Прийшла додому заспокоїлася, 3 дні затримки… Вночі сниться сон, що з небес сходить ангел, а в руках я тримаю дитину і просить назвати дівчинку Катериною. Встаю в холодному поті, йду в аптеку і купую тест, тишком-нишком використовую його… дві смужочки, я в шоці… Йду в аптеку, знову купую 8 різних тестів, у фармацевта очі на лоб лізуть. Використовую все … скрізь дві смужки. Розповідаю чоловікові, він радіє, як дитина. У консультацію не йду, через місяць починає нити живот, з’являються кров’яні виділення. Їду на УЗД, лікар довго оглядає і ставить діагноз: вагітність, що завмерла, 6 тижнів. Я в шоці, ні серцебиття, ні рухів вона не бачить, відправляючи на чистку, вона ще раз дивиться мене і раптом чує поодинокі серцебиття. Відправляє мене на збереження, уколи, таблетки, гормони, лікарі переконують, що не збережеться, я вся у сльозах… Проходить 2 місяці, йду на повторне УЗД, плід підріс, рух та серцебиття в нормі, розвиваємось! У 25 тижнів йдемо знову на УЗД, все гаразд, у нас буде донька – Катенька! Щоправда, ще трохи лежали в лікарні, але це нісенітниця! Я стільки всього пережила, що не вірю тепер, що в мене все нормально, що змогла завагітніти з половиною яєчника, я вдячна Богові – адже це диво і заради цього треба бути сильним!
Тепер нам 31 тиждень, ми рухаємося, крутимося і для мене це велика нагорода. Тато нас цілує обох, мене в губи, Катю в мій животик, синок чекає на її народження. А я дуже щаслива! Потрібно вірити і все збудеться, нехай навіть із випробуваннями.Усім бажаю удачі!!!!!
Сієста